Українцям добре відомі імена борців за волю і незалежність України — Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандери, Романа Шухевича. У цей перелік чільників визвольних змагань українського народу, безперечно, входить могутня постать поліського отамана Тараса Бульби-Боровця — засновника і командувача УПА, генерала-хорунжого, вихідця з Березнівщини, що в Рівненській області. До особистості поліського отамана Тараса Боровця зверталось багато політиків, науковців, істориків. Але його внесок у національно-визвольні змагання українського народу за свою волю і свободу і досі ще належним чином не оцінений не лише за браком історичних документів, а й через перекручення окремими політичними силами фактичних обставин його діяльності. Тарас Бульба-Боровець сотні разів дивився смерті у вічі, відбув польський концтабір «Береза Картузька», німецький — «Заксенгаузен». Поліський отаман воював за Україну не лише зі зброєю в руках, а й словом. Ще в 30-х роках минулого століття Т. Боровець написав книгу в п’яти томах «Людоїди» під псевдонімом «Пестриченко» про сталінський Голодомор 1932—1933 рр. в Україні, книгу «Пан депутат в Сеймі», де критикував антидемократичну польську парламентську систему 30-х років. Сформувавши УПА, в 1941 році він почав видавати газету «Гайдамака» (згодом — «Оборона України»), яка виходила до 1943 року. Тепер дехто з істориків і науковців, прискіпливо вивчаючи його діяльність, критикує ті чи ті дії командувача УПА в грізні роки війни. Тоді він, намагаючись зберегти життя своїх вояків і українську націю, вів переговори з обома ворогами України — німцями і більшовиками, прагнучи мирного здобуття Україною незалежності. Бульба-Боровець представляв течію поміркованого націоналізму, яка прагнула здобути незалежність з меншими людськими втратами. Він виявляв неабиякі дипломатичні здібності. Колись наші нащадки, будемо сподіватись, належно оцінять його роль у подіях тих грізних років. А наше завдання — встановити історичну правду про створення УПА. Ще за Польщі серед патріотично налаштованих поліщуків Волині він створив підпільну організацію «Українське Національне Відродження», а з початком Другої світової війни в 1940—1941 роках реорганізував її в Українську Повстанську Армію «Поліська Січ», згодом просто УПА, під кінець 1943 року перейменував її в Українську Народну Революційну Армію, щоб відмежуватися від наслідків польсько-української трагедії 1943 року. Тарас Бульба-Боровець як військовий діяч і стратег зумів створити потужну військову формацію, якої в 1941—1943 роках боялися і німці, і росіяни. Про нього ходили легенди. Всі шифровані німецькі та радянські донесення, виявлені тепер у раніше засекречених державних архівах Києва, Рівного, Луцька, свідчать, що поліський отаман воював проти двох тоталітарних режимів — німецького і більшовицького, проводив вдалі військові операції, мав друкарню, випускав газети і листівки. Своєю діяльністю він піднімав національний дух українців, тому кожен із ворогів намагався нейтралізувати його, переманити на свій бік. З тих же документів видно, що переговори відбулись, проте безрезультатно. Командувач УПА на переговорах як з німцями, так і з радянськими партизанами обстоював одну головну для нього тезу — надання Україні повної незалежності, чого, звичайно, не хотіли ні німецька, ні московська сторони (див.: Сергійчук В. ОУН—УПА в роки війни. — К.: Дніпро, 1996. — С. 28, 224, 231). Творець «Поліської Січі» усвідомлював, що розрізненими силами українських рухів опору у боротьбі проти мілітарних потуг нацистської Німеччини та більшовицької Росії перемогу не здобудеш, і докладав зусиль, щоб з найменшими втратами вийти з кривавої воєнної бійні, і востаннє в кінці листопада 1943 року разом зі своїм ад’ютантом Олегом Штуль-Ждановичем (представником ОУН А. Мельника) поїхав до Берліна на переговори щодо надання Україні самостійності, але, підступно заарештовані там німцями, вони були відправлені у концтабір Заксенгаузен, де просиділи рік. Після війни Тарас Дмитрович продовжував боротьбу за незалежність України, проживаючи в еміграції у Німеччині. Рукописи його післявоєнних праць свідчать про нього і як про державного діяча. В цей час він виступив як організатор і співробітник таких періодичних видань Української Національної Гвардії, як «Бюлетень Головної команди УНГ», «Меч і воля», «Військова справа». З 1956 року переїхав на проживання в США, де організував і очолив «Союз ветеранів Українського резистану». У США він написав фундаментальну працю «Армія без держави» — про віхи створення і діяльності УПА. Нещодавно я офіційно за участю голови Рівненської ОДА п. Василя Червонія передала частину німецького архіву Бульби-Боровця Рівненському обласному державному архіву. Цією статтею я намагаюсь привернути увагу громадськості, політиків, представників влади до великого історичного факту — створення народного військового формування, армії без держави. Це формування було названо Українською Повстанською Армією — за традицією Української Народної Республіки. «Народилася» УПА 20 червня 1940 року на широкій нараді у Президента Української Народної Республіки в екзилі Андрія Лівицького у Варшаві за участі військових керівників, де Тарасу Бульбі-Боровцю був даний наказ про формування українських збройних сил, командувачем яких у серпні 1940 року було призначено його. Т. Бульба-Боровець таємно переходить радянський кордон. Саме ця дата і повинна бути внесена в офіційні історичні календарі — як дата створення Української Повстанської Армії. Як свідчать архівні документи, це була потужна військова сила. Про це зазначено у різних донесеннях штабу партизанського руху в ЦК КП(б) (ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 22. — Спр. 45. — Арк. 89-90, м. Київ). У німецьких документах у повідомленні № 20 від 21.05.43 р. гітлерівської служби безпеки (ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 22. — Спр. 82. — Арк. 100, м. Київ) зазначається, що чисельність формування Т. Бульби-Боровця доходила до 23 тис. осіб ще у вересні 1941 року. Крім того, в радянських партизанських документах є доповідна записка № 17 від 28.05.1943 р. про те, що найбільше націоналістичне формування так званого Тараса Бульби нараховує близько 6000 чоловік і повністю контролює Костопільський, Рокитнівський, Степанський, Березнівський райони. В селі Кричильськ міститься школа військової підготовки близько 500 чоловік. Також на території Рівненської області існує націоналістична молодіжна організація, так звана «Січ», яка у своєму складі налічує близько 300 чоловік і підпорядковується Т. Бульбі (донесення підписане Бегмою. — ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 22. — Спр. 75. — Арк. 37, м. Київ). Справді, в цей час на північному сході Волині постає перша незалежна територія України — відома «Олевська республіка». У містечку Олевськ, що на Житомирщині, розміщується штаб УПА «Поліська Січ» на чолі з Бульбою-Боровцем. У штабі працюють відомі полковники Армії УНР: Петро Смородський, Михайло Омелюсік, Петро Дяченко. Серед відомих бойових операцій проти німецьких окупаційних військ під командою Бульби-Боровця варто відзначити Шепетівську операцію (серпень 1943 року), в якій було знищено всю німецьку військову техніку, зосереджену на станції Шепетівка. Крім того, були успішні бої під Гощею і Корцем. У Бистрицькій операції проти Бульби-Боровця німецьке командування застосувало авіацію. Про те, що в 1941—1942 роках УПА Бульби-Боровця завдавала дошкульних ударів німцям і загонам НКВС, ідеться у книзі «Туди, де бій за волю» (К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1992. — С. 309).

На мій погляд, видатна роль Тараса Бульби-Боровця, як піонера української партизанської боротьби, незаслужено применшена. Відомо, що під час організації відділів УПА його підтримували багато політичних партій, зокрема і ОУН Андрія Мельника. Саме для взаємодії УПА Бульби-Боровця з ОУН(м) туди було направлено Олега Штуля-Ждановича, Антіна Баранівського та ін. ОУН Андрія Мельника, яка також мала військові відділи УПА, консолідувалась з УПА Бульби-Боровця проти німців і більшовиків. Велися тривалі переговори між УПА Бульби і ОУН Бандери про співпрацю і об’єднання. Колізія між ОУН Бандери і УПА Бульби сталася через неузгодження питання про політичний центр керівництва УПА. Бандерівці вважали, що керівництво повинна здійснювати ОУН, а Бульба-Боровець — що Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі. Ця колізія стала фатальною для національно-визвольної боротьби в роки Другої світової війни. В результаті — загинуло багато бульбівців, дружина Тараса Бульба-Боровця, Анна Опоченська, і на довгі роки була пригальмована українська визвольна хвиля. Згодом, у 1943 році, ОУН—УПА під керівництвом М. Лебедя підпорядкувала вояків УПА, бульбівців і мельниківців, мережу їхніх партизанських штабів, зброю, технічні засоби, перебрала і назву «УПА», під якою отаман воював два роки. Героїчна УПА під керівництвом Дмитра Клячківського і Романа Шухевича ще багато років воювала з німецьким і більшовицьким режимами. Визначна постать Тараса Бульби-Боровця повинна посісти гідне місце в пантеоні національних героїв.